Від кліматичних амбіцій до інвестицій: фінансування екологічно чистішої промисловості

Будівництво низьковуглецевого металургійного заводу вимагає значних початкових інвестицій. Перш ніж виділяти кошти, інвестори та кредитори повинні бути впевнені, що завод можна побудувати, що він працюватиме на конкурентних умовах і з часом приноситиме достатній дохід. Така оцінка залежить не лише від технології: важливу роль відіграють також витрати на енергію, попит споживачів, будівельні ризики та доступ до фінансування. 

Для України руйнування, спричинені війною, та ризики для безпеки ще більше ускладнюють прийняття таких рішень. 

Саме ці виклики стали центральною темою виступу Богдани на саміті, що відбувся 14–16 вересня 2026 року в рамках першого «Кліматичного тижня в Празі». Захід зібрав урядовців, представників фінансових установ, компаній та науковців, щоб обговорити, як стале фінансування може сприяти конкурентоспроможності, енергетичній безпеці, стійкості та промисловій трансформації в Центральній та Східній Європі. 

«Розрив між кліматичними амбіціями та промисловою реалізацією дедалі більше зводиться до питання, хто несе ризик», — зазначила Богдана. 

Під час заключної сесії на головній сцені Богдана розповіла про фінансування заходів зі скорочення викидів у таких галузях, як металургія, цементна та хімічна промисловість, де зміна виробничих процесів вимагає значних інвестицій. 

Спираючись на свою поточну роботу над сценаріями декарбонізації та механізмом мобілізації ресурсів для переходу української металургійної галузі на низьковуглецеві технології, вона описала гіпотетичний проєкт з виробництва низьковуглецевої сталі, який потребує близько одного мільярда євро. Технологічний шлях цього проєкту було змодельовано, а інвестиційні потреби — оцінено. Однак ні те, ні інше не дає відповіді на питання, чи зможе проєкт забезпечити собі фінансування. Сама лише технологія не робить проєкт привабливим для інвесторів. Кредитори потребують доказів того, що майбутні доходи дозволять погасити позики. Інвестори мають оцінити, чи виправдовують потенційні прибутки ризики. Клієнти, які розглядають можливість укладення довгострокових договорів купівлі-продажу, потребують впевненості щодо ціни, якості та графіку постачання продукції. 

Ці питання взаємопов’язані. Довгостроковий договір із клієнтом може зробити майбутні доходи більш передбачуваними, що посилює аргументи на користь надання кредиту. Державна гарантія може зменшити ризик потенційних збитків для кредитора. Фінансування на сприятливіших умовах може сприяти забезпеченню життєздатності загального пакету фінансування проєкту. 

Однак жоден із цих заходів сам по собі не вирішує інвестиційної проблеми. 

«Проблема полягає не просто у нестачі капіталу. Проблема — у фрагментації», — пояснила Богдана у своїй презентації. «Різні установи пропонують різні інструменти, але жоден учасник не контролює весь процес забезпечення інвестиційної привабливості проєкту». 

У цьому контексті фрагментація означає, що фінансова підтримка та комерційні угоди можуть розроблятися окремо, без чіткого механізму забезпечення того, щоб вони сукупно враховували основні ризики проєкту. Доступний кредит або гарантія є корисними лише тоді, коли їхні умови відповідають потребам проєкту та узгоджуються з іншими необхідними зобов’язаннями. 

Отже, завдання полягає не просто в тому, щоб об’єднати зацікавлені сторони. Воно полягає в узгодженні державної підтримки, приватного фінансування та комерційних зобов’язань з урахуванням конкретних перешкод, що стоять на заваді реалізації проєкту. 

Підготовка до промислового майбутнього України 

Для України ця робота має довгострокові наслідки. Рішення щодо відбудови вплинуть на те, чи розвине країна сучасну, низьковуглецеву промислову базу, орієнтовану на майбутні ринки Європейського Союзу, чи інвестує обмежені ресурси у вуглецевоємні активи, які можуть втратити конкурентоспроможність. 

Фінансові механізми не можуть усунути пов’язані з війною ризики безпеки. Натомість у своєму докладі Богдана поставила питання: що можна підготувати вже зараз, щоб надійні проєкти не зазнали багаторічних додаткових відтермінувань, коли безпекова ситуація дозволить здійснювати інвестиції 

Така підготовка включає виявлення конкретних перешкод для фінансування, оцінку того, які суб’єкти можуть реально управляти кожним ризиком, та визначення, яка державна підтримка та які комерційні зобов’язання будуть необхідні. 

У своїй роботі в команді «Зеленого порядку денного» вона використовує перехід української металургійної галузі як конкретний приклад для аналізу цих питань, водночас розглядаючи ширше завдання, що стоїть перед декарбонізацією промисловості. 

Богдана навела приклад проєкту «зеленої» сталі компанії Stegra у Швеції, щоб проілюструвати, як різні форми підтримки та комерційні зобов’язання можуть взаємодіяти. 

Фінансовий пакет цього проєкту включав інвестиції в акціонерний капітал, проєктний борг, грант від Інноваційного фонду Європейського Союзу, державні гарантії та гарантії експортного кредитування, довгострокові угоди на постачання енергії та зобов’язуючі договори з клієнтами. 

Ці елементи слугували різним цілям. Зобов’язання клієнтів допомогли сформувати ринок збуту для сталі. Угоди про енергопостачання забезпечили більшу впевненість щодо ключової операційної вимоги. Державна підтримка та гарантії доповнили приватні інвестиції та кредитування. 

Таке поєднання не усунуло ризики, пов’язані з реалізацією проєкту. Воно продемонструвало, як фінансові та комерційні домовленості можуть спільно зміцнити інвестиційну пропозицію. 

Як можливий варіант, Богдана представила ідею підходу до перехідного фінансування на рівні проєкту. Замість створення нового фонду чи інституції, він передбачав би встановлення структурованого процесу розробки механізмів фінансування та розподілу ризиків навколо конкретного промислового проєкту. 

Це дозволило б вирішити чотири питання: 

• Що саме перешкоджає інвестиціям? 

• Хто повинен управляти кожним істотним ризиком? 

• Яка мінімальна державна підтримка необхідна для залучення приватного капіталу? 

• Які механізми отримання доходів забезпечили б інвесторам достатню впевненість? 

Очікуваним результатом стало б чітке розподілення ризиків та відповідальності, структура фінансування, план забезпечення надійних доходів та шлях до остаточного інвестиційного рішення. 

Богдана зазначила, що в ході подальшої роботи можна було б дослідити, як цей підхід можна застосувати до конкретного промислового проєкту в Україні, в інших країнах Східної Європи або на Західних Балканах, а також чи може він сприяти більш систематичному діалогу між державними органами, компаніями та фінансовими установами. 

Богдана взяла участь у заході за підтримки Стокгольмського інституту навколишнього середовища після того, як її було відібрано до першої програми «Молоді лідери сталого розвитку Центральної та Східної Європи». 

Програма, що була інтегрована в саміт, об’єднала фахівців із сфер фінансів, державної політики, наукових досліджень, місцевого самоврядування та промисловості. Семінари з лідерства та дискусії в малих групах надали можливість перевірити ідеї та перейняти досвід різних секторів і національних контекстів. 

Під час круглого столу з питань політики за участю Яна Дусіка, заступника генерального директора Генерального директорату Європейської комісії з питань кліматичних дій, Богдана обговорила зв’язки між кліматичною політикою, конкурентоспроможністю та безпекою, а також кліматичні коаліції та виклики, що стоять перед Комісією. 

Вона також обмінялася думками з представниками Theia Finance Labs щодо того, як сценарії промислової трансформації можна більш систематично пов’язати з ризиками на рівні компаній та фінансовими ризиками. 

Обговорення з представниками банків, промисловості та науково-дослідних організацій допомогли їй перевірити припущення, на яких ґрунтується її робота. 

У своєму заключному слові вона наголосила, що відправною точкою мають бути умови, необхідні для реалізації проєкту, а не фінансові продукти, які вже пропонуються: 

«Давайте почнемо з реального проєкту і запитаємо: “Що має статися, щоб приватний капітал вирішив інвестувати?” Адже стале фінансування створює вплив лише тоді, коли перетворює амбіції щодо переходу на проєкт, у який можна інвестувати».