Зелена відбудова України починається з документування шкоди довкіллю, завданої війною

Довкілля нерідко називають мовчазною жертвою війни. Збройна агресія росії проти України завдає шкоди навколишньому середовищу, яка має як негайні, так і довгострокові наслідки: спалені ліси, зруйновані природні середовища існування, а також забруднені ґрунт, вода та повітря. Дещо з цього руйнується безповоротно –  втрачене біорізноманіття, отруєні землі й підірвані екосистеми не відновлюються за одне покоління.

Саме на цьому наголосила Марґо Вальстрем, колишня міністерка закордонних справ Швеції та колишня єврокомісарка з питань довкілля в своїй презентації в Стокгольмському інституту навколишнього середовища (SEI) на початку місяця. У 2023 році президент Володимир Зеленський запросив її співголовувати в робочій групі високого рівня з питань екологічних наслідків війни в Україні. У підсумковому звіті групи, An Environmental Compact for Ukraine («Екологічний договір для України»), сформульовано, як документувати завдану шкоду, домагатися відповідальності росії за екологічні злочини, зокрема ймовірний екоцид, і водночас закладати принципи сталої відбудови.

Виступаючи в SEI, Вальстрем наголосила, що екологічні наслідки війни не можна відкладати на потім. Їх необхідно задокументувати та розглядати вже зараз у рамках планування відновлення України та забезпечення її довгострокової стійкості.

Коли гинуть ґрунти, руйнуються екосистеми і зникає чиста вода, наслідки виходять далеко за межі природи як такої. Саме на екосистемах тримаються здоров'я людей, їхні засоби до існування й довгостроковий добробут. Тож шкода землі, воді й повітрю виходить далеко за межі суто екологічної проблематики: вона негативно позначається на виробництві продовольства, охороні здоров'я, місцевій і глобальній економіці та на здатності суспільства зберігати стійкість у довгостроковій перспективі. Це особливо важливо для України, де сільське господарство та виробництво продуктів харчування відіграють ключову роль у національній економіці та забезпеченні глобальної продовольчої безпеки.

На території України зосереджено близько 35 % біорізноманіття Європи . Її ліси, водно-болотні угіддя, річки, родючі чорноземи та екосистеми Чорного моря мають континентальне значення. Тому руйнування, спричинені бомбардуваннями, мінуванням, пожежами, промисловими збитками та атаками на критичну інфраструктуру, мають наслідки, що виходять далеко за межі України.

Вальстрем окреслила масштаб проблеми: зруйновані енергетичні й промислові об'єкти, хімічне забруднення, міновані території, понівечені ліси, отруєна земля. Показовий приклад, за її словами, – підрив Каховської ГЕС: катастрофічне затоплення, загибель людей, знищені врожаї та природні середовища, а також викид у ґрунт і воду забруднювачів, що накопичувалися за греблею роками, – з ризиком тривалого хімічного забруднення на майбутнє. Частина цих наслідків проявилася миттєво, інша – визначатиме ландшафт, економіку й здоров'я українців на десятиліття вперед, і не лише українців, а й усієї Європи.

Вальстрем підкреслила масштаб проблеми: зруйновані енергетичні та промислові об’єкти, хімічне забруднення, наземні міни, пошкоджені ліси та забруднені землі. Вона зазначила, що, наприклад, прорив Каховської ГЕС призвів до катастрофічної повені; загибелі людей, знищення врожаїв та природних середовищ існування диких тварин; а також викиду забруднюючих речовин із ґрунтів і води за греблею –що загрожує довгостроковим хімічним забрудненням. Деякі наслідки проявилися негайно, тоді як інші будуть визначати ландшафт, економіку та стан здоров’я населення України протягом десятиліть, що матиме наслідки для Європи в цілому.

A key message from Wallström’s talk was the need to document environmental destruction while the war is still ongoing, and before knowledge of what was lost disappears. Evidence is essential for pursuing Russia’s accountability, including possible future prosecutions related to environmental crimes. But documentation is also needed for practical recovery: Ukraine and its partners must understand the scale, location and nature of environmental harm in order to plan effective restoration.

This requires data, monitoring systems, technical expertise and cooperation between state institutions, researchers, civil society and international partners. Wallström underlined that Ukrainian environmental organizations and local experts often hold crucial knowledge from the ground and must be included in recovery planning – even if they are no longer employed as foresters, environmental monitors or other specialists. Without local expertise, institutional capacity, and environmental data, Ukraine risks losing not only evidence for future justice processes, but also the knowledge needed to rebuild safely and sustainably.

Ключовий меседж Вальстрем: документувати екологічні руйнування потрібно вже під час війни, поки ще не втрачено знання про те, що саме і де саме знищено. Докази мають вирішальне значення для притягнення Росії до відповідальності, зокрема в разі можливих майбутніх судових процесів за екологічні злочини. Однак документація необхідна й для практичного відновлення: Україна та її партнери повинні розуміти масштаби, місце розташування та характер екологічної шкоди, щоб спланувати ефективне відновлення.

Для цього необхідні дані, системи моніторингу, технічні знання та співпраця між державними установами, науковцями, громадянським суспільством та міжнародними партнерами. Вальстрем підкреслила, що українські екологічні організації та місцеві експерти часто володіють надзвичайно важливими знаннями з перших рук і їх необхідно залучати до планування відновлення – навіть якщо вони більше не працюють лісівниками, інспекторами з охорони навколишнього середовища чи іншими фахівцями. Без місцевої експертизи, інституційної спроможності та екологічних даних Україна ризикує втратити не лише докази для майбутніх судових процесів, а й знання, необхідні для безпечного та сталого відновлення.

Україна вивела тему екологічних руйнувань, спричинених війною, на високий міжнародний рівень. Підрив Каховської ГЕС став одним з найпотужніших аргументів у світовій дискусії про воєнні злочини проти довкілля.

У центрі цієї дискусії  поняття екоциду: навмисного, серйозного і масштабного знищення природного середовища. В Україні екоцид уже визнаний на рівні національного законодавства. Певні положення міжнародного права теж можуть застосовуватися до тяжкої екологічної шкоди під час збройних конфліктів –зокрема в межах Римського статуту Міжнародного кримінального суду, який, утім, досі не визнає екоцид окремим міжнародним злочином.

Проблема тут не тільки юридична. Потрібні ще й докази, механізми правозастосування, чітка юрисдикція, реальні правові шляхи – і, зрештою, політична воля. За словами Вальстрем, досвід України здатен вплинути на формування нових міжнародних норм, які дадуть змогу краще визнавати, документувати й переслідувати в судовому порядку тяжкі злочини проти довкілля – навіть посеред війни.

Проблема полягає не лише у формулюванні юридичного поняття. Вона також охоплює наявність доказів, забезпечення дотримання законодавства, юрисдикцію, правові механізми та політичну волю. Вальстрем наголосила, що досвід України може допомогти сформувати майбутні міжнародні норми, завдяки яким серйозні випадки руйнування довкілля будуть краще виявлятися, документуватися та притягатися до відповідальності навіть у умовах війни.

Україна вже відновлюється, часто одразу після атак. Це ставить перед нею складні вибори. Швидке відновлення є життєво важливим для громад, але кожне рішення щодо інфраструктури, житла, енергетики, промисловості та землекористування також визначає майбутнє країни.

Показовий приклад, на думку Вальстрем, – розмінування. Тут екологічні міркування мають закладатися в стратегію ще на етапі планування. Швидке й недороге розмінування критично важливе для безпеки людей, але методи, якими його проводять, повинні водночас захищати родючий шар ґрунту.

Родючі чорноземи країни є одним із її найбільших економічних та екологічних надбань. На них тримається сільськогосподарська продуктивність, добробут сільських громад і роль України у світовій продовольчій безпеці. Тож методи розмінування, що знищують або пошкоджують верхній родючий шар, можуть розв'язати одну нагальну проблему і одразу створити нову, довгострокову.

За словами Вальстрем, відбудова -це шанс не потрапити знову в пастку застарілих, забруднювальних та неефективних систем, а натомість стати «зеленішими». Зелена відбудова здатна одночасно зміцнити громадське здоров'я, підвищити конкурентоспроможність економіки, посилити енергетичну безпеку й наблизити Україну до членства в ЄС –тим паче, що країна вже узгоджує свою політику зі стандартами Європейського зеленого курсу.

Зелена відбудова може стати фундаментом для сучасної, стійкої й конкурентоспроможної України. Внесок міжнародних партнерів тут це не лише очевидні речі на кшталт обладнання для розмінування, а й інвестиції у знання, моніторинг та місцеву спроможність, без яких відновлення просто не буде екологічно виваженим.

Під час візиту Вальстрем українська команда SEI, яка працює над проєктом Зелений порядок денний для Вірменії, Молдови та України (фінансується Sida), розповіла про роботу інституту в Україні. Проєкт співпрацює з Офісом зеленого переходу, допомагаючи Міністерству економіки та довкілля розробляти дорожні карти декарбонізації для ключових галузей економіки. У межах цієї роботи команда створює моделі й аналітичні інструменти, які дають українським посадовцям змогу планувати зелену відбудову й реформи відповідно до євроінтеграційного курсу країни.

У фокусі проєкту  сектори, від яких залежить майбутнє країни: енергетика, сільське господарство і важка промисловість, зокрема виробництво заліза й сталі. Поєднуючи дані, моделювання та аналіз політики, Зелений порядок денний прагне забезпечити Україні обґрунтовані рішення для чистішої та стійкішої відбудови – узгодженої з європейськими прагненнями країни.

Те, наскільки багато уваги довкіллю приділено у «Формулі миру» президента Зеленського, важливий сигнал для всього світу: екологічна безпека є невіддільною частиною миру, правосуддя й відновлення. Завдання зараз – не дати цій темі зникнути з порядку денного ні під час війни, ні на майбутніх мирних переговорах, ні протягом усього процесу відбудови.

Відновлення України не повинно зводитися до простого відтворення втраченого. Воно має стати прикладом того, як країна здатна відбудуватися зеленіше й стійкіше після конфлікту.

Відновлення України не повинно зводитися лише до відновлення того, що було зруйновано. Воно має стати зразком того, як країни після конфлікту відновлюються, дотримуючись принципів екологічності та сталого розвитку.